Мораторій на землю: куди рухатись?

Опубликовано: 04.09.2018

видео Мораторій на землю: куди рухатись?

Ляшко розповів, як далі жити

Упродовж останніх 17 років українське суспільство бачило різні уряди, реформи (або їх імітацію), переживало зміни прем’єрів, міністрів, курсів валют та зовнішньо політичних курсів. Проте, на диво, незмінним увесь цей час залишалась «тимчасова» заборона на продаж земель сільськогосподарського призначення, більше знана, як «мораторій на землю».


Порошенко, Вакарчук, Фреймут: #@)₴?$0 з Майклом Щуром #24 with english subs

Причини його запровадження були ніби цілком логічними: після приватизації 1990-х із ваучерами, яким ніхто не знав ціни, «мінялами» на ринках, які купували ваучери разом із доларами, були побоювання, що власники земельних паїв так само можуть залишитися ні з чим, продавши їх кмітливим ділкам за копійки. Тож ідея мораторію на той час видавалася благородною: захистити власників паїв від необдуманих рішень, зберегти землю у руках господарів.


"Євробачення 2017": експеримент "на виживання" німця у Києві | DW Ukrainian

Проте тимчасові заходи мають бути тимчасовими. Логіка перехідного періоду не може бути актуальною для суспільства, яке пішло майже на 20 років вперед. Хоча постає питання: а чи вперед?

Хотів би торкнутися проблем тих, хто щодня має справу з землею, обробляє її, заробляє на ній, і, врешті-решт, має бути бенефіціаром будь-яких земельних реформ, - малих та середніх фермерів.

Що здобули за час дії мораторію українські фермери? Не забуваймо, що  на сьогоднішній день фермери є середнім класом в Європі, а сільське господарство складає 10% від загального обсягу ВВП Європейського Союзу, займає більшу частину площ і стимулює розвиток сільських територій. А от в Україні картина не дуже райдужна. Попри те, що майже 75% земель, які обробляють дрібні фермери (до 100 га), перебуває у їхній приватній власності, отримати всіх переваг від цієї власності вони не можуть.

Щороку багато українських фермеров стикаються з проблемами нестачі коштів на закупку пального, добрив, нової техніки, - і, на відміну від великих агрохолдингів, які часто кредитуються в іноземних банках, позбавлені доступу до дешевих кредитів. Натомість, у країнах Європи, фермер використовують землю як актив, під який банки можуть надати їм необхідне кредитування для залучення обігових коштів чи інвестицій у переробку, тваринництво чи інші напрямки, включно з покупкою землі.

На орендованих землях господарювання ще складніше. Обслуговування договорів оренди займає час та відволікає ресурси. Так, для оренди 100 га, одне підприємство в середньому має укладати понад 30 договорів оренди. Приблизно 13% від загальної кількості договорів переукладається щороку. Тобто такі господарства несуть регулярні витрати на переукладання, і постійно стикаються з ризиками, що хтось із власників, чиї паї розташовані, наприклад, серед поля, відмовиться продовжувати угоду. До відома: лише 15% договорів оренди укладаються на термін 10 і більше років.

Майже всі виробники для консолідації земель в обробітку змушені вдаватися до неформального обміну земельними ділянками. Саме такі обміни стають предметом рейдерських захоплень. Формалізувати договори суборенди занадто дорого – орендарі мають додатково сплачувати 20% ПДВ – і не завжди можливо узгодити з власником землі.

Проте наївно було б думати, що описані ситуації є проблемою лише фермерів і взагалі не стосуються більшості українських громадян, які проживають в містах.

Ми почали потроху звикати до польських яблук (іноді пластмасового вигляду і за ціною бананів), ностальгічно зітхаємо «невже не можемо виростити своїх», - і не замислюємося над причинами такої ситуації. А причина на поверхні: господарюючи на орендованих землях, фермерам занадто ризиковано вкладатися в багаторічні культури, садівництво, зрошення. А раптом завтра його вже не пустять землі, на якій він працює сьогодні?  

Тому і вирощують ріпак, соняшник, кукурудзу, виснажуючи українські чорноземи та отримуючи хай менший прибуток, але – гарантований і щороку. Лише з 2004 по 2012 рік Україна втратила 43 тис. га багаторічних культур, а деякі землі на півдні та сході взагалі стало неможливо обробляти без зрошення.

Попри те, що, інвестуючи в однорічні культури замість багаторічних, фермер також щороку втрачає близько $1 тис. прибутку з кожного (!) гектара, він не вкладатиме у землю, яка не є його власністю, бо це суперечить будь-якій логіці.

Як, до речі, і мораторій суперечить Статті 41 Конституції України, за якою кожен громадянин має право вільно володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Тільки, наприклад, квартири чи машини ця стаття стосується, а приватного паю – ні. Тому землевласникам і фермерам доступна лише одна опція – оренда.

Я не маю звички скрізь і всюди бачити «зраду»; як економіст надаю перевагу фаховим прогнозам, розрахункам та досвіду сусідніх країн, які вже пройшли шлях відкриття ринку землі. За прогнозами Світового банку, скасування мораторію на землю забезпечить $1,5 млрд додаткового фінансового ресурсу для села (у вигляді кредитування), $0,7-1,5 млрд додаткового зростання ВВП. А це означає - фінансування доріг, лікарень, освіти, нові робочі місця на селі, скорочення трудової міграції.

Ну, а містянам поверне на столи українські яблука, груші, сливи, полуниці…

rss